Огляд містить низку важливих правових висновків КЦС ВС, які матимуть значення для формування єдиної правозастосовної практики. Серед цих висновків слід виокремити такі:

– у спорах про визначення порядку участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з нею для одного з батьків зауважено, що якщо між дитиною і батьком немає психологічного зв’язку й дитина з огляду на її вік та тривале проживання з матір’ю повноцінно не сприймає його як батька, зустрічі батька з дитиною доцільно розпочати проводити у присутності матері;

– у спорах про визначення порядку участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з нею для баби / діда акцентовано, що обов’язковою передумовою подання дідом / бабою позову про усунення перешкод у спілкуванні з онуком (зокрема, як третіми особами, що заявляють самостійні вимоги під час розгляду спору між батьками) є встановлення перешкод, які чинять у цьому інші особи, з якими постійно проживає дитина, тобто наявність порушеного права. Недоведеність наявності таких перешкод – підстава для відмови в задоволенні позовних вимог;

– у спорах про зміну порядку участі у вихованні дитини вказано, що при ухваленні рішення про зміну способу участі батька у вихованні дитини оцінка найкращих інтересів дитини передбачає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для рішення, яке не порушує інтересів дитини, з огляду на об’єктивні обставини спору;

– щодо застосування Конвенції про контакт з дітьми у спорах про участь у вихованні дітей зазначено, що вкрай несприятливим наслідком для дитини буде вимушена необхідність повністю змінити своє соціальне становище та зв’язки виключно для забезпечення участі у вихованні одним із батьків (який проживає окремо), який відповідно до статті 16-1 Закону України «Про охорону дитинства» та положень цієї Конвенції не позбавлений можливості брати таку участь під час тимчасового проживання дитини за кодоном;

– у спорах щодо виконання рішень про участь у вихованні дитини наголошено, що відсутність у виконавчому документі доказів, які підтверджують ухилення боржника від добровільного виконання мирової угоди, і те, що сама мирова угода не передбачає строків для добровільного виконання, а її виконання здійснюється за домовленістю сторін та затвердженим графіком, не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа.

Верховний Суд